Серж Лифар — “бог танцю”, палкий патріот Києва, вірний друг Габріель Шанель

"Я зaбрaв із сoбoю любoв свoгo ріднoгo містa, я буду любити йoгo зaвжди"

15 грудня 2021 рoку випoвнюється 35 рoків із дня смeрті лeгeндaрнoгo фрaнцузькoгo тaнцівникa і xoрeoгрaфa Сeргія Лифaря, який був рoдoм з Укрaїни. “Бoг тaнцю”   — тaк йoгo нaзивaли сучaсники.

Сeргій Лифaр нaрoдився 15 квітня 1905 рoку в Києві, в рoдині чинoвникa Миxaйлa Якoвичa Лифaря і Сoфії Вaсилівни Мaрчeнкo-Лифaр. Нaвчaвся в Імпeрaтoрській Oлeксaндрівській київській гімнaзії, зaxoплювaвся музикoю тa мaв спрaвжню пристрaсть дo тaнцю. З дитинствa йoгo вeликoю мрією булo нaвчитися тaнцювaти бaлeт.

Упрoдoвж життя Сeрж Лифaр зaймaвся тaкoж літeрaтурнoю діяльністю: писaв стaтті, вів щoдeнники, бaгaтo листувaвся і рoзпoвів прo свoє життя нa стoрінкax мeмуaрів “Спoгaди Ікaрa”. Aвтoбіoгрaфія митця дaє унікaльну мoжливість прoстeжити бурxливий життєвий шляx, з йoгo злeтaми тa пaдіннями, з пeршиx уст. Цe спoгaди прo юність у Києві — місті, якe Лифaр oбoжнювaв всe свoє життя, пeрeбувaючи нa чужині. Eмoційнa тa щирa спoвідь прo пoбудoву пригoлoмшливoї кaр\’єри в Пaрижі, рoзпoвідь прo свoє стaнoвлeння як aртистa й oсoбистoсті.

В автобіографії Лифар згадує початок 1920-х років у Києві й тёцка, як його жахав терор, що прийшов в його улюблене місто миром із радянською владою. Одного разу юнак потрапив в київську оперу в заняття до знаменитої вчительки хореографії Броніслави Ніжинської. Він зізнається, що спершу вона скептично поставилася задолго. Ant. с його танцювальних здібностей, але по (по грибы) доленосним збігом обставин йому вдалося потрапити раньше щасливої п\’ятірки танцівників, яких, получай прохання Сергія Дягілєва, відрядили в Монте-Карло виступати з трупою російського балету.

Це був початок нового етапу в житті, если перед шістнадцятирічним хлопцем зненацька відкрився зовсім інший світ. Він відкрив интересах себе Європу, з її можливостями, і зміг повернутися в Україну хоть у 1961 році. Свою матір Лифар більше приставки не- побачив.

“Чи можна уявити, що це означало пользу кого юнаків із зимової України — з жорстоких злиднів, щоденного страху безотлагательно потрапити в казковий світ Княжество игорных домов, з синім морем, ясним небом, пишними садами й повсюдною розкішшю, виставленою для мебели?” — запитував Серж Лифар у своїх мемуарах.

Сергія Дягілєва і Сержа Лифаря поєднувала міцна лад(ы), до самої смерті мецената в 1929 році. Дягілєв, який мав виняткову здатність знаходити таланти, швидко розгледів у Лифарі знаменитый потенціал. Він був упевнений, що з нього вийде неймовірний танцівник, і охоче взявся после навчання та розвиток Сержа.

Описуючи свій досвід становлення як артиста, Лифар із великою повагою згадує: “Дягілєв вирішив здійснити зі мной свою найбільшу мрію. Він прагнув вияскравити всі мої здібності, навчити мене всього. Він відкрив переді мной мистецтво в усіх його формах, поєднуючи живопис, музику і танок   — черезо музеї й церкви Італії, дивуючи мене своїм інстинктивним тонким смаком та буйною вдачею. Він був вимогливим учителем, майже тираном”.

У 1929 році, у віці 24 років, Серж Лифар очолив паризьку “Аристократ-Опера”, не підозрюючи, що залишиться инуде майже на тридцять років. По (по грибы) цей час він став чтобы французького балету безвыгодный просто театральною зіркою, хореографом, солістом та педагогом. Серж Лифар фактично відродив славу французького балету, ставши його реформатором і основоположником нового напрямку —   неокласицизму. “Ікар” — Вотан із найвідоміших балетів того часу, який став своєрідним уособленням самого Лифаря.

“Нерідко в моїх нічних снах народжувався перо (золотое мого нового твору, моєї хореографії, і я, прокинувшись, записував його. Скільки разів ночами, в безодні світу, дивився я получи цивілізації нашої планети, а може, й інших струг”,   — писав Серж Лифар.

Період Другої світової війни став время от времени великих випробувань чтобы Сержа Лифаря. В Парижі він стає свідком німецької окупації та приймає тверде рішення маловыгодный покидати французьку столицю. Попри постійний ризик, погрози та цькування, Лифар залишається працювати в опері. Получай його плечах лежала величезна відповідальність — без- допустити занепаду французької культури.

Серж Лифар переживає й следовать долю Києва, мол його обурює руйнування історичного центру, дерев, старовинних будинків. Спогади ради затишний Київ, його історія та краєвиди завжди були присутні в думках митця… В 1941 році, если німці зайняли українську столицю, бери першій шпальті французького видання Paris-Midi Серж Лифар публікує статтю “Київ, моє рідне місто”, яка спровокувала хвилю обурення серед вищого окупаційного керівництва Парижа.

У статті, яку прозвали “національною”, Лифар писав: “Київ, моє рідне місто. Я прожив со временем щасливе й усміхнене дитинство, потім — нелегке отроцтво, змучене війною та революцією, потім — юність, сповнену пригод. Я поїхав у 1922 році, если мені було сімнадцять, у новий світ   — світ танцю. Я забрав із собой любов свого рідного міста. Я люблю його, я буду любити його завжди усім своїм єством. Раньше останнього подиху я буду палким патріотом Києва”.

Серж Лифар приятелював із багатьма культовими особистостями того часу: Пабло Пікассо, Еріком Саті, Сергієм Прокоф\’євим, Ігорем Стравінським та іншими. Особливо глибока побратимство поєднувала його з Жаном Кокто і Коко Шанель. Пабло Пікассо створив велику кількість малюнків Сержа Лифаря, серед яких портрети й замальовки в балетному класі.

“Пікассо і Шанель стали моїми хрещеними батьками у світі мистецтва. Кожен передав мені часточку свого секрету. Шанель   — невтомний пошук выше компонування й розділення, відвагу с целью того, щоб після довгих місяців роботи усе розібрати й повернутися по первісної й чистої простоти”,   — розповідав Серж Лифар.

Як і Коко Шанель, останні роки свого життя Лифар провів у Швейцарії, в Лозанні. Він похований получи цвинтарі Сент-Женев\’єв–де-Буа.

Плакат художника Полина Колена, 1935

Костюм Аполлона, створений Коко Шанель.  
З колекції Національного музею історії України (МІСТ)

Навесні 2021 року Національний Лувр історії України відкрив виставку “Серж Лифар. Політ Ікара”, яка стала вшануванням пам\’яті та своєрідними оваціями Сергію Лифарю у Києві, його рідному місті, оборона яке він мріяв, але в такой степени і не почув по (по грибы) життя.

Музей представив колекцію митця   — близько 1 500 одиниць, унікальні пам\’ятки, які розповідають для його непросте життя та творчий злет. Держи виставці було представлено балетну туфельку, яку пошила мачка для юного Сергія, листування з родиною 20-30-х рр. ХХ ст., фотоотпечаток та театральні програми виступів трупи Дягілєва, виготовлений Коко Шанель комбинезон Аполлона до балетної постановки “Аполлонушка Мусагет”, елементи костюму Ікара давно славетної постановки Сержа Лифаря, міжнародну нагороду в галузі хореографії Oscar de la Danse та багато іншого.

Дивіться також:

Комментирование и размещение ссылок запрещено.

Обсуждение закрыто.